Новий громадянин - Київський форум УКРАЇНЦІ
Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 09.12.2016, 02:56
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
Сайт    ПОВІДОМИТИ ДРУЗЯМ про  Київський форум УКРАЇНЦІ  [ НОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Київський форум УКРАЇНЦІ » ПОЛІТИКА » ВЛАДА УКРАЇНИ » Новий громадянин
Новий громадянин
УКРАЇНЕЦЬДата: Четвер, 14.07.2011, 14:34 | Повідомлення # 1
Генерал-лейтенант
Група: Друзья
Повідомлень: 625
Репутація: 31
Статус: Offline
Свідок повернення Януковича-молодшого додому: Будь-який журналіст на моєму місці взяв би камеру

Я затрималася на роботі. А моя подруга проходила повз всю цю сцену, зателефонувала мені й сказала, що там таке відбувається. Просто поділилася враженнями. І я вибігла на вулицю й усе це зазняла...

Журналістку, яка днями зняла “повернення додому” сина президента, народного депутата Віктора Януковича-молодшого звуть Ганна Грабарська. Вона представляє громадську організацію "Новий Громадянин". Ми попросили пані Грабарську відповісти на кілька запитань.

Ганно, як вам вдалося стати свідком такої події – адже не щодня журналіст бачить у такому стані сина президента?

Ганна РудаЦе просто випадковість. Не можна передбачити, коли повз вікна твоєї роботи проходитиме політик, обличчя держави, так би мовити, у нетверезому стані.

Ви вийшли з роботи й випадково зустріли Віктора Януковича-молодшого?

Ні. Я затрималася на роботі. А моя подруга проходила повз всю цю сцену, зателефонувала мені й сказала, що там таке відбувається. Вона не думала, що я залишилась на роботі, не думала взагалі, що я вийду знімати. Просто поділилася враженнями. І я, тримаючи телефон між плечем і вухом, швидко схопила камеру, вибігла на вулицю й усе це зазняла.

І вас не помітила охорона сина-депутата?

Ні, не помітили. Я знімала десь за 10-15 метрів. Стояла, тримаючи камеру на рівні пояса. Не думаю, що вони мене ідентифікували як людину з камерою.

Вони йшли в бік будинку, у якому проживає Віктор Янукович-молодший. Оскільки в цьому будинку є підземний паркінг і ліфт, то, як кажуть, він зазвичай виходить з машини й одразу піднімається на ліфті у свою квартиру. А от ззовні він, напевне, не впізнав свій будинок і хотів зайти в усі двері, які там були. Там, здається, був салон меблів, якісь комерційні установи… Його друзі намагалися його скерувати в потрібному напрямку. Але це було доволі складно.

О котрій годині це сталося?

Це було після восьмої вечора.

Ви підписалися під відео власним ім’ям. Не боїтеся тиску чи погроз на свою адресу?

Я не розумію, чому на мене повинні чинити якийсь тиск? Думаю, ніякого тиску в даній ситуації не може бути.

Це не була якась спланована акція. Я не спровокувала всю цю ситуацію. Я просто стала свідком і потім оприлюднила відео.

Я – журналіст. І будь-який журналіст на моєму місці взяв би камеру й став знімати. З іншого боку, на моєму місці могла бути будь-яка інша людина, яка б проходила мимо, впізнала Януковича-молодшого, дістала б свій телефон з камерою і зняла.

Це не питання до мене. А до людей, які на моїх очах потрапили в таку ситуацію.

Чому я вирішила поширити це відео? Ситуація, в принципі, побутова – п’яні люди повертаються додому. Але я вважаю, що перші особи держави є лакмусовим папірцем стану суспільства. Я як член громадського партнерства “Новий Громадянин”, свідомий громадянин, вважаю, що ми повинні створювати резонанс навколо таких ситуацій. Якщо ці люди можуть поводитися так на очах у всіх, нецензурно висловлюватися в публічному місці – це свідчення того, що щось недобре відбувається в цьому суспільстві.

А як вони поводилися?

Вони лаялися. Але вони були скоріше милі, ніж агресивні. Якби це були звичайні хлопці, які йшли по вулиці напідпитку після якоїсь гулянки й переплутали двері свого будинку, я б лише посміялася. Але це публічні люди, народний депутат... Тому це неприпустимо.



Повідомлення відредагував УКРАЇНЕЦЬ - Четвер, 14.07.2011, 14:38
 
GidraДата: Середа, 10.08.2011, 08:26 | Повідомлення # 2
Генерал-майор
Група: Друзья
Повідомлень: 283
Репутація: 24
Статус: Offline
Відверто кажучи, зустрівши в нетрях інтернета цитати з так званого "Послання представників української інтелігенції до президента Віктора Януковича", я спочатку це сприйняла за крутий стьоб. А як іще на фоні повної безкарності одних і безправності інших сприймати слова:

"Коли ми бачимо реальні конкретні кроки з подолання корупції, які Ви робите, ми свідомо і впевнено підтримуємо Вас на цьому шляху"

"Але це хоч складна, однак вдячна справа, Вікторе Федоровичу. І чесні люди, а їх в Україні більшість, підтримають Вас. Ви лише повинні чітко триматися вибраного курсу"

"Йдіть відважно обраною Вами дорогою – реформуйте Україну, не допустіть згортання реформ, ламайте корупцію і ведіть державу до демократичного урядування. З вами – народ".

Не вистачає тільки: "Спасибі, Вікторе Федоровичу, за наше щасливе життя!"

Особливо цікаво було читати абзац: "Кожен з нас, хто тут підписався, міг би навести реальні приклади того, як звернення до президента давало однозначно позитивний результат. Саме завдяки Вашому втручанню вдалося зберегти Інститут українознавства. Саме Ви втрутилися в ситуацію, коли ми звернулися з тривогою про те, що масово вирубуються реліктові ліси поблизу Львова... І подібних прикладів можна було б навести чимало".

Але, схоже, хоч підписів під листом було набагато більше, згадати ще щось не вдалося – обмежилися трьома крапками.

А так хотілося б додати до цього реакцію президента на чергове побиття противників вирубування дерев у Харківському лісопарку чи на звернення екологів, що виступали проти проведення раллі заповідними територіями, організованого Януковичем-молодшим.

Однак, звернувши увагу на поважні інформаційні агенції, які цитували цей текст, я була ошелешена. Стан ейфорії змінився станом невторопання й розгубленості. Шок був і в багатьох моїх колег: "Що б це мало значити?". Але все стало на свої місця, коли на сайті президента з'явився лист-відповідь: той самий стиль, той самий пафос, та сама фальш.

Тобто, зрозуміло, що обидва документи писалися в одних і тих же кабінетах.

От тільки навіщо?

Перше, що спадає на думку – так звані "покаянні листи" інтелігенції, які в кінці 70-х – на початку 80-х минулого століття масово "вибивалися" в тих самих кабінетах. Хто забув – саме на Банковій, 2 в ті часи розташовувався ЦК КПУ. Наша влада у своєму прагненні здійснити comeback to USSR, вирішила скористатися "творчим набутком" своїх попередників для приборкання непокірних.

Не буду нічого говорити про нинішніх підписантів – хто знає, яку ціну було заплачено за підпис деяких під цим документом? Навіть тридцять років тому одиниці обирали шлях Василя Стуса чи Миколи Руденка. Але легко бути героєм, коли ти несеш відповідальність лише за свою долю. А коли на кону стоїть справа всього твого життя чи сотні викладачів і студентів – тут уже ситуація набагато складніша.

Є тут із боку влади й інший розрахунок.

В одному з матеріалів я писала, що ситуація в нас зміниться, коли люди почнуть прислухатися до авторитетів моральних, а не кримінальних. Не тішу себе надією, що саме цей матеріал вплинув на реакцію з Банкової, навіть у літературі є маса "бродячих сюжетів", що вже казати про політику.

Але перші слова з листа-відповіді свідчать – там теж розуміють усю невтішність такої перспективи, тому діють на випередження: "Для мене дуже важливо почути слова вашої підтримки як моральних лідерів народу". Тобто: ви на них розраховуєте, але ж вони – наші.

До речі, це традиційна практика кримінальної структури. Новачка, або опонента, якого треба "зламати", із самого початку роблять співучасником, а то й безпосереднім виконавцем злочину. А далі, як співав колись "Наутілус помпіліус": "Скованные одной цепью, связанные одной целью". Або, як написав Янукович у своєму листі-відповіді: "Я відчув вірне і надійне плече соратників у справі утвердження демократичних принципів, порядку в державі та верховенства права".

Можна було б сприйняти це й за "відповідь Чемберлену", тобто 29-ти письменникам, громадським та культурним діячам, які кілька днів тому направили президенту відкритого листа на захист опозицій від політичного переслідування.

Мовляв, ви мені закидаєте, що "і над політично неугодними режиму, і над пенсіонерами, і над недобитим владою малим бізнесом, і над активною молоддю, над усіма, хто проти сповзання країни до стану феодально-кримінальної олігархії та проти нищення української національної ідентичності". А насправді мої "соратники" – не якісь там писаки, а "моральні авторитети" іншої думки! "Люди уже починають вірити в те, що Ваше змагання за правову державу матиме успіх. Корумпований чиновник уже почав боятися, бо майже кожного дня когось із зловмисників арештовують, ловлять на хабарях і притягають до відповідальності. Це правильний шлях. І можливо потрібна ще більша жорсткість".

А треба буде, то "соратники" й у стилістиці 37-го висловляться: "Расстрелять, как бешеных собак – таково требование народа!".

Як цього домогтися – досвід великий.

Тепер усе залежатиме від того, як поведуть себе далі учасники цієї епістолярної історії. Адже й серед авторів "покаянних заяв" минулого були різні люди – ті ж самі Олесь Бердник та Іван Дзюба, які й після цього лишилися самі собою, і зробили великий вклад у становлення України. А продовження буде – якщо не публічне, то закулісне, у вигляді чергових "невеличких поступок" та прохань "надежы нашої" президента або його оточення.

Той же самий Іван Дзюба у своїх спогадах писав, що після того, як із нього вирвали підпис, йому тонко натякнули, що це лише перший крок до справжнього "виправлення".

Те, що нині знову почалася війна проти будь-якого прояву вільнодумства, видно неозброєним оком. От тільки поява "Послання..." – це програний бій чи битва?

Як поставив питання один мій знайомий: це – відкупна за збереження життя чи вступний внесок до "Клубу шанувальників політики президента"?

А, може, усе перевести на фарс?

І засипати АП "подячними листами", виконаними в стилістиці "розуму, честі й совісті нашої епохи".

Подякувати за "покращення життя вже сьогодні", за переведення популярної колись програми "Судові справи" у формат "реаліті-шоу", за підвищення пенсійного стажу й пенсійного віку (довше відчуватимеш себе молодим), за тотальне зростання цін (вчимося економії), за "безкоштовну" медицину (стимул не хворіти).

Перетворити всі ці "Послання" на "фількіні грамоти", якими вони, на відміну від листів Філіпа Количева до Івана Грозного, по суті і є.

Адже єдина ефективна зброя, яка в нас лишається – сміх.

Зрештою, у 2004-му саме вона спрацювала безвідмовно.

P.S. У той же самий день в тому ж інтернеті почула інтерв'ю макіївського шахтаря, який плакав, розповідаючи, як діставав тіла загиблих товаришів: "ребята, я их видел, они вот, без сапог, у одного полголовы нема"...

Він же ж зізнався, що такі трагедії в шахтах трапляються через недотримання норм техніки безпеки, і робиться це свідомо, оскільки всіх цікавить не життя людей, а норма видобутку вугілля: "Этот уголь коксующий стоит бешеные деньги. А они людей – как расходный материал. Я слыхал разговор: 5% метана заместо 0,5%. Если идет выброс 12% метана – никто ж не уходит, все работают. Они платят копейки и забирают последнее. Я им хочу сказать: ну, заберите уже робы, заберите жизнь. Что вам надо еще! Им денег мало, мало!"

Сам же гарант заявив, що вибух на "Суходольській-Східній" – "це типовий випадок, який буває на шахтах". Мовляв, я знаю, що на шахтах працюють практично самовбивці, але гроші не пахнуть. А заявити Ахметову про те, що ціна його вугілля надто висока – як можна!..

"Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!"
 
Київський форум УКРАЇНЦІ » ПОЛІТИКА » ВЛАДА УКРАЇНИ » Новий громадянин
Сторінка 1 з 11
Пошук: