Чи допоможе світовий рекорд нейрохірургу достукатися до української влади? Вчений, якого стоячи вітав медичний конгрес в Парижі, в Україні змушений привертати увагу влади, рекордами для «Книги Гіннеса»...
Вісім місяців підготовки та 2500 прочитаних книг з теорії шахів знадобилось українському рекордсменові для здобуття перемоги над програмою, яка не підкорилась провідним шахістам планети.
«Все кончено! Я сдаюсь. Может сегодня просто не мой день?» Цю фразу після півторагодинного поєдинку вперше від часу свого створення вивела на екран найсильніша і до вчорашнього дня непереможна комп’ютерна програма Rybka-4. А здолав її «простий» український лікар, який ніколи не займався шахами професійно. «Я не надаю грі жодного спортивного значення, – стверджує переможець. – Це все – науковий експеримент і шахи – лише інструмент для демонстрації методики запам’ятовування, яку ми підготували».
Відомий спроможністю миттєво виконувати складні математичні обчислення з надзвичайно довгими числами, професор кафедри «Інформаційні системи та мережі» Національного університету «Львівська політехніка» Андрій Слюсарчук, приділив велику увагу захисту від фальсифікацій. Задля забезпечення чистоти гри були задіяні суворі заходи захисту приміщення від використання технічних засобів несанкціонованого обміну даними. З метою підтвердження відсутності подібних пристроїв, перед початком гри Андрія Слюсарчука було оглянуто фахівцями із захисту інформації та членами комісії. Були також заглушені усі радіочастоти. Мобільні телефони, блютуз, мобільний інтернет та інші засоби передавання інформації та обміну даними не працювали. Щоправда, ці заходи безпеки, як правильно підмітив ведучий, були дещо нелогічними, адже якщо цю програму ніхто не обігрував, то і нема кому підказувати професору. Сам Андрій Тихонович пояснює такі суворі заходи досить просто: «Під час мого останнього публічного експерименту, проведеного у 2009 році, коли я запам’ятав та відтворив 30 мільйонів знаків числа «ПІ» після коми, заходам безпеки була приділена незначна увага і тому одразу після завершення експерименту з’явились люди, які заявили, що результати сфальсифіковано, оскільки я нібито отримував інформацію ззовні. Щоб цього разу не залишити ґрунту для подібної критики, я й вирішив зробити на безпеці окремий акцент».
Захід відбувався в конгрес-холі одного з українських готелів і подивитись на надзвичайну гру прийшло понад 400 людей, в тому числі професійні шахісти, які прийшли, щоб і самим помірятись силами з машиною. «Тура b5 на b4 – прекрасний хід, а от зі слоном я б вчинив інакше», – долунало із розмови поруч мене. Близько 10 ранку, із 15 хвилинною затримкою від запланованого часу початку, Андрій Слюсарчук у супроводі членів авторитетної комісії, до складу якої увійшли провідні шахісти України, науковці та спеціалісти із захисту інформації, пішов за сцену для здійснення огляду. Як ми потім дізналися з протоколу, йому оглянули навіть рот та вушні раковини, я вже мовчу про повний контроль одягу та меблів, якими він мав користуватись в ході експерименту. «Я обіцяю, що переможу», – сказав він перед тим, як на короткий час покинути сцену.
«Все, я граю білими!», – впевнено вигукнув Андрій Тихонович і таймер на великому екрані із зображенням шахової дошки зрушився: 00:59:59. Тепер у людини залишалось менше години на обіцяну перемогу, а в машини на секунду більше часу, щоб довести свою зверхність. Отже, «Гру століття», як її скромно назвали організатори розпочато. Регламент матчу передбачав повну потужність Rybka-4 (3000 Ело) і абсолютно рівні умови для обох учасників з одним лише «але»: Андрій Слюсарчук грав всліпу. Себто професор був позбавлений змоги бачити шахову дошку з фігурами та її зображення на моніторах. Ходи оголошувалися вголос. «Не буду розкривати всіх секретів, але я продумав до 30 ходів вперед і приблизно знаю, як вестиме себе Rybka», – не приховуючи свого ентузіазму коментував гру її головний учасник. Взагалі, незважаючи на запевняння пана Слюсарчука у тому, що він хвилюється і саме через це і жартує («щоб нейтралізувати себе»), насправді він виглядав досить спокійно, за винятком кількох найбільш напружених моментів. Під час очікування ходу супротивника, професор часто спілкувався з глядачами та жартував. «В той час, коли Rybka думає, я можу займатися будь-якими інтелектуальними процесами: можу спілкуватись або читати, хоча в той же час мозок працює, я продовжую для себе грати в шахи», – розтлумачував він аудиторії. А одного разу поцікавився, чи вдалось організувати заявлену трансляцію в Інтернеті. «Ні?! Це називається Україна», – із сумом зазначив науковець.
Через 1 годину 21 хвилину та 36 ходів з кожного боку, комп’ютерна програма, оцінивши свої шанси на перемогу, вирішила скласти зброю. Зала вітала переможця стоячи і це зрозуміло, адже мало того, що Rybka-4 була вперше подолана живим суперником без будь-якої фори на його користь, та ще й цим суперником виявився гравець, який не лише не є професійним шахістом, а й почав займатись цим спортом трохи більше 8 місяців назад. У зв’язку з цим можна зрозуміти людей, які під час короткої перерви висловлювали свою невіру в чесність гри та її результату. Зокрема, професійний тренер Геннадій Плостак скептично зауважив: «Не віриться мені у те, що тут відбувається. Дуже дивно грає програма. Не робить очевидно сильних ходів, думає тоді, коли думати не треба і блискавично приймає рішення в складних ситуаціях. Тим не менш, ендшпіль було проведено на супергросмейстерському рівні. Я також не сумніваюсь в чесності суддійства, оскільки всі вони – дуже поважні в шаховому світі люди». Один з коментаторів матчу підмітив ще одну цікаву деталь: «Мені видається дивним, – розповів він, – що на гру не запросили розробників програми Rybka-4. Для матчу була використана версія з диску, а розробники зазвичай ще й спеціальним чином налаштовують свої комп’ютери. Можливо, це була б зовсім інша партія».
Проте коротка 15-хвилинна перерва промайнула і крісла в конгрес-холі почали знову заповнюватись зацікавленими. Цього разу Слюсарчук грав чорними. «Чесно кажучи, я втомився, але партію дограю», – у властивій легкій манері заявляв він глядачам. Проте, Rybka, мабуть, зрозуміла слова вченого, оскільки вже на 31 хвилині гри після 28 ходу зафіксувала трикратний повтор позиції і прийняла рішення нічийного рахунку. Андрій Тихонович одразу не зрозумів, чому зала знову піднялась на ноги і аплодує, він бо не бачив електронної ігрової дошки з надписом «троекратное повторение» поверх неї. «Я думаю, що коли Rybka відчуває, що ти сильніший за неї, то вона якимось чином так прогнозує, що все-таки прагне зробити бодай нічию». Пізніше, на прес-конференції, Андрій Тихонович зізнається, що в другій партії йому було важче грати і з огляду на власні чорні фігури і з огляду на втому, тому він теж уже «сприяв» нічиїй. «Такі ігри треба грати одну партію в день. Це було б фізіологічно більш правильно», – сказав він. Проте навіть нічийний рахунок в другій партії засвідчив перевагу людського розуму над штучним інтелектом. Перевагу як якісну – в глибині аналізу та перспективі прогнозування ситуації, так і в швидкості прийняття рішень, оскільки за часом в першій партії Слюсарчук на сім хвилин випередив суперника, а в другій, за умови гри чорними, відстав всього на 38 секунд. Загальний рахунок – 1,5:0,5 на користь людства.
Присутній на грі представник Книги рекордів України засвідчив чергове надбання Слюсарчука і пообіцяв направити офіційні папери до Книги рекордів Гіннеса. «Вперше на планеті була обіграна найсильніша комп’ютерна програма Rybka-4, яка до сьогоднішнього дня була непереможною. Цей рекорд буде зафіксовано як світовий в книзі рекордів України, а документ згідно з усіма правилами та формальностями буде направлено в тому числі в Книгу рекордів Гіннеса», – запевнив він.
«Підготовку до гри я почав минулої осені і тренувався не більше шести годин на день, оскільки паралельно займався своєю звичною діяльністю. Плюс, звичайно, постійно грав, загалом здолавши Rybka більше 200 разів. В ході підготовки до «Гри століття» я також опрацював більше 2500 книг з теорії та історії шахів», – розповів вчений про свою підготовку. Дещо засмутив суддя матчу, почесний віце-президент ФШУ Леонід Боданкін, який пояснив, що Rybka, є перш за все аналітичною програмою, яка допомагає професійним гравцям в розумінні складних позицій, а функція гри є для Rybka похідною. «Наскільки я знаю, бліци (п’ятихвилинні партії) Rybka у всіх виграє, а серйозні тривалі партії з цією програмою великі гросмейстери не грали, оскільки вона служить іншим цілям. Безперечним досягненням Андрія Слюсарчука є те, що, не будучи професійним шахістом, а лише нещодавно навчившись грати, він використав феноменальні здібності пам’яті, щоб обіграти Rybka», – підсумував він.
Проте за прекрасним і благородним фасадом демонстрації безмежності людських можливостей, ховається, як часто буває, зовсім інша мета. «Якщо протягом місяця держава до мене не повернеться обличчям, то я її покину. Тут я не маю змоги реалізуватися», – із сумом зазначив науковець. Він сказав, що дуже хотів би отримати увагу від суспільства і держави зокрема. «Моєю головною метою є Інститут мозку з клінікою, де я зможу залучати фахівців, бути активним – матиму змогу бути вченим. Тому що не маючи такого полігону і умов я не бажаю творити. Ця гра є голосом волаючого в пустелі, спрямована на привернення уваги суспільства і чиновників. Адже коли я 30 млн. знаків запам’ятовую, це не вражає; коли книги на пам`ять розповідаю – теж нічого особливого; коли проводжу надскладні хірургічні операції – нікому не цікаво. Люди хочуть хліба та видовищ. Перше я їм дати не можу, а друге - намагаюсь». Проте, швидше за все, в черговий раз повториться, описаний ще в Біблії мотив: «…Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що в Батьківщині своїй та в домі своєму». Геніального нейровченого та нейрохірурга, якого стоячи вітав медичний конгрес в Парижі, а весь світ прагне отримати в свої наукові кола, Українська держава в черговий раз не помітить. Це опосередковано підтверджується і тим, що міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник, попередньо призначений головою авторитетної комісії, не знайшов часу, щоб прибути на захід, який тривав більше п’яти годин. Для справедливості відзначу, що «Гра століття» відбувалась під патронатом вищезазначеного міністерства, проте щось мені підказує, що квіти, подаровані Андрієві Слюсарчуку прес-секретарем міністра і «унікальна» нагорода «за перемогу людського розуму над комп’ютером», вручена професорові представником міністерства, справить на розвиток української нейронауки такий само вплив, як і указ Президента №1094€9 «Про Інститут мозку» від 22 грудня 2009 року, який був виданий, проте абсолютно нічого не змінив.
«Якщо будуть створені відповідні умови, то, думаю, за дуже короткий час я вийду на Нобелівську премію. Мені є що запропонувати світові і, повірте, це такі розробки, аналогів яким немає. Врешті-решт моя кінцева мета – зробити цю державу заможною не лише економічно, а й інтелектуально», – запевнив професор. Проте чи будуть створені хоч будь-які умови, чи професор Слюсарчук отримуватиме Нобелівську премію і вчитиме методикам запам’ятовування надвеликих обсягів інформації вже не українських, а іноземних дітей і чи зможе втілитись кінцева мета цього, безперечно, талановитого вченого, залежить від здатності нинішньої української влади провести нескладний аналіз навіть невеликої кількості інформації про Андрія Слюсарчука та прийняти політичне рішення. Sapienti sat.
Максим Наливайко
