02.04.2011 14:07 _ Олег Медведєв
Контрпродуктивний, незбалансований, неконституційний. Чому Венеціанська Комісія забракувала мовний закон Єфремова та К Кажуть, потрібен більш адекватний та всебічний підхід. Тут – неофіційний переклад висновків ВК українською
109. Венеціанська Комісія вивчила проект закону "Про мови в Україні", зареєстрований у парламенті України у вересні 2010. Вона вважає похвальним те, що даний проект закону переслідує законну мету створення, відповідно до рекомендацій міжнародних моніторингових органів у сфері захист мов і меншин, сучасного законодавства щодо використання мов. Комісія звертає увагу на те, що законодавство про захист мов залишається важливою проблемою для української влади, та визнає, що у складному історичному, мовному і політичному контексті, який превалює в Україні, структурування мовного ландшафту є серйозним викликом.
110. Позитивним є те, що основні принюципи даного проекту закону – право на вільне використання мови, зміцнення статусу української мови як державної та вільний розвиток мов, як основа соціальної згуртованості та інтеграції всередині суспільства – закріплюються в Конституції України та загалом відповідають належним міжнародним стандартам.
111. Незважаючи на ці позитивні аспекти проекту закону, Венеціанська Комісія вважає, що даний проект не пропонує достатньо точні, послідовні й збалансовані правові рамки для використання і захисту мов в Україні та може, якщо його буде ухвалено в поточному вигляді, виявитись контр-продуктивним як засіб регулювання використання мов в країні.
112. Венеціанська Комісія вважає цей проект закону незбалансованим. Її турбує той факт, що, рішуче захищаючи російську мову та не вживаючи додаткових заходів для затвердження ролі української мови як державної, а також для гарантування захисту інших регіональних мов або мов меншин, даний проект може лише збільшити існуючий мовний розкол в країні, а не зменшити його.
113. Хоча даний проект закону не надає російській мові якогось додаткового формального статусу, він може сприйматись як спроба розширити обсяг використання російської мови в країні та як крок до практично офіційної двомовності. Тому він викликає низку питань щодо своєї несумісності як з Конституцією України та її положеннями, які стосуються захисту мов (зокрема Стаття 10), так і з відповідними міжнародними інструментами, а саме Хартією мов та Рамковою Конвенцією. Крім того, у проекті закону можна помітити лише незначні заходи щодо просування менших мов.
114. Нажаль, хоча у своїх загальних положеннях проект закону підтверджує конституційні гарантії, які існують для захисту і розвитку української мови як державної, а також використання і захисту російської мови та інших регіональних мов і мов меншин, його оперативна частина відходить від цього підходу і зосереджується на одній мові.
115. Венеціанська Комісія визнає, що регулювання у сфері використання української і російської мов є зрозумілою законодавчою метою, беручи до уваги обставини, що склались в Україні. Без сумніву, ціллю цього є запропонувати відповідь на реальну потребу та серйозні соціальні, лінгвістичні і політичні проблеми. Тим не менш, вона дотримується думки, що більш прийнятним був би більш всебічний підхід, який приділяв би необхідну увагу ситуації та потребам всіх мов в Україні та відповідних меншин, а також поважав би більше базові принципи, згадані у загальних положеннях проекту закону. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що чітка та стійка мовна політика, основана на загальнонаціональному консенсусі та міцній політичній базі, є ключовою передумовою успішного законодавчого процесу у цій сфері. До того ж, надзвичайно важливе значення відіграють надійні статистичні дані щодо мовного самовизначення людей. Особливу увагу необхідно приділяти шляхам, якими вирішуватиметься мовне питання з огляду на наступний перепис населення.
116. На думку Венеціанської Комісії, українська влада повинна знайти більш адекватні законодавчі рішення для підтвердження переваги української мови як єдиної державної, та вжити захисні заходи у тих сферах, де існує потреба у подальшому розвитку української мови, створивши таким чином справедливий баланс між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови як інструменту інтеграції всередині суспільства, з іншого. Тим часом, необхідно забезпечити чіткі та стабільні правові гарантії захисту осіб, які належать до національних меншин, а також їхніх регіональних мов або мов меншин, у відповідності до Конституції та міжнародних стандартів.
117. За даних обставин, ми закликаємо українську владу обрати більш всебічний підхід до формулювання або переформулювання всієї мовної політики в Україні, а також ініціювати інклюзивний процес перегляду та модернізації у відповідності до Конституції та релевантних міжнародних зобов'язань України різних компонентів українського мовного законодавства та законодавства, що стосується меншин.
