"Окна" "Великої політики"
Субота, 12 березня 2011, 21:17 Ось вже котрий тиждень поспіль в гонитві за видовищність між “програмами свободи слова”, як їх називає президент Янукович, сумнівну пальму першості впевнено тримає “Велика політика” на телеканалі “Інтер”.
Автори цього взірця пропагандистського телебачення першу половину програми традиційно віддають на відкуп владі, створюючи для звіту “команди професіоналів” максимально комфортні, сервільні умови. Прем’єр –міністр і його підлеглі вже приходять до студії як на роботу, хоча ще вчора критикували уряд Тимошенко, що, мовляв, замість по студіям бігати, краще б економікою займалися.
Але ж на цих монотонних монологах про “покращення життя вже сьогодні” і “21 структурну реформу” рейтингу не заробиш, от і вирішили автори ВП другу половину програми перетворити на собачі бої без правил, куди для створення відповідного фону запрошують бультер’єрів, дворняжок і шавок від політики.
Прикро тільки, що в цій атмосфері взаємного нетерпіння, непрофесійності, ненависті та хамства у студії обговорюють такі делікатні і вразливі теми, як українська історія, культура, музика, література.
Отже, на глядача, який в кої-то часи сподівався почути на українському телебаченні інтелектуальну, цікаву і фахову дискусію щодо необхідності чи шкідливості квотування, нових тенденцій в літературі і перипетій навколо шевченківської премії, валяться безапеляційні висловлювання, псевдонаукові теорії, антиукраїнські заяви, антигуманні ідеї.
Чого варте обговорення на “Інтері” останнього історичного роману Василя Шкляра, де політики хизувалися, що покреслили художній твір наче контрольну недбайливого студента, жінки в студії ледве не вчепилися одна одній в зачіску, а видавці на повному серйозні ототожнювали автора з його героєм, чіпляли на письменника тавро ксенофоба - добре,хоч не маніяка чи серійного вбивці, що закликає знищувати москалів.
Очевидно, те, що відбувається в студії, не має жодного відношення ані до цивілізованої дискусії, ані до плюралізму думок, ані до свободи слова.
Більше того, складається враження, що ці бридкі сцени – аж ніяк не експромти, від яких не застраховані прямі ефіри, де сходяться епатажні опоненти. Схоже, що насправді це добре сплановані провокації, мета яких не так телевізійна - підняти рейтинги нудної програми за рахунок скандалу, як ідеологічна – нав’язати глядачеві позицію, що української культури не існує, що все це – водевіль.
Подібні передачі якнайкраще формують суспільну думку, що українська література, музика, історія - це несерйозно, це лише фон для бійки і скандалу.
Ще більше переконатися в цьому змусила остання програма, яку колишній флагман справжньої інтелектуальної і вільної журналістики пан Кисельов присвятив Тарасові Шевченку. В студійній атмосфері зашкалювало від “високого стилю“ та “літературних виразів” опонентів, а їх брутальна бійка стала апофеозом цієї “інтелектуальної” дискусії.
Чи можна уявити собі, аби для обговорення творчості і особистості Пушкіна до студії російських телеканалів запросили навколополітичних клоунів чи професійних провокаторів, які б при цьому вирядилися в косоворотки, єрмолки чи спортивні костюми і замість пушкінської поезії годували глядача матюками? Питання риторичне…
Росіяни шанобливо ставляться до своїх літературних святинь і не дозволять принижувати своїх великих поетів. В українському ж телеефірі останнім часом кожна програма, присвячена начебто високому, закінчується “низьким”: скандалами, обпльовуванням і рукоприкладством.
Чи не для того, аби змоделювати ситуацію меншовартості української культури, опереточності її письменників, низькопробності їх творів - чи то мова йде про класиків, чи сучасних літераторів. Все це підозріло гармонійно співпадає з ідеологією “единого русского мира”, де немає місця культурі “провинциальных окраин”, все це добре вписується в антиукраїнську гуманітарну політику нинішньої влади.
Кажуть, вже скоро “Інтер” порадує своїх втомлених від засилля 95 кварталу і розваг глядачів новим соціальним шоу Нагієва. Харизматичний ведучий “Окон”, подейкують, був приємно вражений тим, що в українській студії всі історії справжні, всі герої невигадані.
Отже, не треба запрошувати маловідомих акторів, які будуть розігрувати перед довірливим глядачем дешевий спектакль: всі лайки, бійки, сльози, соплі і плювки тут будуть справжніми.
Втім, судячи з останніх тенденцій, Нагієва тут чекає серйозна конкуренція з “програмою свободи слова” Кисельова…
Ірина Геращенко
