Про таке дивне (інтелігентне) кохання.. Я прийду тихо вранці до ліжка,
Загляну у блакитнії очі,
Щось приємне тобі промуркочу,
Та й на грудях засну твоїх нишком...
У приємних, ранкових картинах,
Ти торкнешся до мене ніжно,
У яскравих, чуттєвих світлинах,
Ми з тобою єдині, у ліжку,
Ти цілуєш мене, гладиш спину,
Вигинаюсь все дужче і дужче,
Я торкаюсь тебе без упину,
Ти легенько лоскочеш вушко..
Я твоя. Ти замріяно муркнув,
Потягнувшись у сні в поцілунку,
Я в раю, адже Ти таки вартий,
Мого тіла.. і серця дарунку..
Ти торкнешся мене, ніби шовку,
Проведеш ніжно-ніжно долонею,
Як чудово у такт разом дихать,
У обіймах в твоєму полоні...
І в симфонії першого снігу,
В увертюрі осінніх сонетів,
У прелюдіях літнього вітру,
І у римах весняних поетів:
Ми з тобою назавжди. Ми разом,
Засинаємо вкупі на ліжку.
Та на жаль...Ти пробач одразу
Лиш за те, що я просто кішка...
до дня кота
