І. Лосєв:"Російськість Севастополя - це міф" У квітні минає рік відтоді, як український уряд погодився подовжити до 2042 року термін базування російського флоту на українській території у Криму. Київ пояснив ту поступку обміном на обіцяний Москвою дешевий газ.
Протести проти боргів ЧФ перед Севастополем
Севастопольці вимагають, щоб Чорноморський Флот повернув заборговане. Фото Олександра Шталтовного
І хоч команді президента Януковича ніяк не вдається спонукати Росію навіть до переговорів про зниження ціни на газ, пункт перший оновленої угоди виконується беззастережно - українська влада не ставить під сумнів факт додаткового 25-річного перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі. Кореспондент Бі-Бі-Сі Даніел Санфорд, який нещодавно побував там, назвав Севастополь цілковито російським містом за духом, що панує там.
Бі-Бі-Сі запитала корінного севастопольця, доцента Києво-Могилянської академії, експерта з питань флоту Ігоря Лосєва, в чому полягає "російськість" Севастополя?
Рукотворний політичний міф
І. Лосєв: Я мушу сказати, що це політична легенда, це політичний міф про абсолютну російськість міста Севастополя. Вона почала створюватися в 90-ті роки минулого століття після унезалежнення України. На це було кинуто великі кошти, великі ресурси пропагандистські, медійні, навіть і фінансові і так далі. Є чимало організацій, які виникли не самі по собі у Севастополі. Є два десятки газет на відносно невеличке місто, де 370 тисяч населення. Переважна більшість цих газет, якщо ви їх візьмете і прочитаєте вихідні дані, там написано, що вони надруковані у типографії Чорноморського флоту Російської Федерації.
Об’єктивні речі свідчать про інше. Наприклад, на референдумі 1 грудня 1991 року в місті Севастополі за незалежність України проголосували 57% севастопольців. А на тоді ще радянському Чорноморському флоті понад 70% матросів і офіцерів проголосували за самостійну Україну
Ігор Лосєв, експерт
Себто, це не на порожньому місці все з’явилося. Але насправді це далеко не так. Це політичний міф з метою навіяти і українській громадськості, і українській владі просту ідею, що треба це місто віддати Російській Федерації. Ну, якщо у нас буде настільки дурна влада і безвідповідальна в національному сенсі і настільки ж дурнувата громадськість, це цілком може бути. Але об’єктивні речі свідчать про інше. Наприклад, на референдумі 1 грудня 1991 року в місті Севастополі за незалежність України проголосували 57% севастопольців. А на тоді ще радянському Чорноморському флоті понад 70% матросів і офіцерів проголосували за самостійну Україну. І це тільки наприкінці 20-го століття.
Бі-Бі-Сі: А якби зараз проходив такий референдум? От ви кажете, ішла пропаганда багато років. А чи зараз севастопольці, які, як ви кажете, і говорять, і чують уже багато, що Севастополь є щиро російським містом, підтримали би незалежність України?
І. Лосєв: Можливо, що і ні. Через те, що місто українською владою, починаючи з Кравчука, Кучми та і Ющенка, було віддано на поталу російській пропаганді і російським спецслужбам. І це, як то кажуть, медичний факт. Якщо на таку поталу віддати Одесу, Дніпропетровськ, Харків і навіть Київ, буде теж саме.
Це місто великих російських поразок. І надзвичайно ганебних, до речі. Кримська війна закінчилася тим, що Севастополь було взято військами англійців, французів, турків і італійців. Я вже не кажу про те, як Чорноморський флот був змушений двічі сам себе затопити – це подвійний історичний суїцид
Ігор Лосєв, експерт
Місто слави чи поразок?
Бі-Бі-Сі: До речі, якщо говорити про російськість Севастополя, часто повторюється фраза, що це місто російської слави…
І. Лосєв: Це місто великих російських поразок. І надзвичайно ганебних, до речі. Відомо, що Кримська війна закінчилася тим, що Севастополь було взято військами англійців, французів, турків і італійців, і в місті Севастополі 2 роки працювала окупаційна англо-французька адміністрація. Це щодо питання про славетні перемоги. Я вже не кажу про те, як Чорноморський флот був змушений двічі сам себе затопити – це подвійний історичний суїцид.
Протести за повернення Севастополя до складу Росії
Інші протестувальники вимагають віддати Севастополь Росії
І під час Кримської війни, і в 1918 році за наказом Леніна щонайменше половина Чорноморського флоту пішла до Новоросійська і там себе втопила. А друга половина таких дурниць не робила, а підняла на щоглах прапори української держави і збереглася. Я вже не кажу про те, як Севастополь було взято в Другу Світову війну німецько-румунськими військами також. Себто, Севастополь за його історію намагалися взяти 8 разів і 7 разів брали. Єдина атака на Севастополь, яку вдалось відбити, це в січні 1918 року атака кримськотатарських ескадронів. Оце і все. Решта спроб взяття Севастополя закінчувалась успіхом. Тому, коли співають на слова поета Градова "Неприступный для врагов" - це елементарно не відповідає історичній правді.
Нормально жити дуже важко, бо майже 70% севастопольців на останніх виборах проголосували за кандидата від Партії регіонів. І отримали "поліпшення" їхнього життя вже сьогодні. Як то кажуть, за повною програмою
Ігор Лосєв, експерт
Севастопольці вже відчули "поліпшення"
Бі-Бі-Сі: Давайте тепер поговоримо про сьогодення. Чи мешканців більше цікавить справді статус флоту, чи героїчний статус міста, слава чи не слава, чи реальні питання гарячої води, зарплати і таке інше?
І. Лосєв: Я вам скажу так. Є відсотків, може, 10-15 населення, які справді готові як то кажуть, кору з дерев їсти, аби Україні було погано. Є така публіка, і на це не можна заплющувати очі. Але переважна більшість населення Севастополя – це люди, які, як скрізь в Україні, хочуть жити нормально. Але нормально жити дуже важко, бо майже 70% севастопольців на останніх виборах проголосували за кандидата від Партії регіонів. І отримали "поліпшення" їхнього життя вже сьогодні. Як то кажуть, за повною програмою.
Бі-Бі-Сі: Тут я чую в вашій відповіді лапки, так? Бо ви з іронією говорите.
І. Лосєв: Звичайно. І вже почалися такі, знаєте, доволі розчаровані розмови. Особливо, коли люди отримали нові платіжки за комунальні послуги, коли почалися ці проблеми з пенсіонерами, що працюють. А треба сказати, що в Україні навіть на офіцерську пенсію прожити практично неможливо, якщо десь ще трохи не працювати. Сьогодні невдоволення значно більше, ніж було раніше. Як кажуть деякі мої земляки, бандерівці хоча б нам у кишеню не лізли. Тому що оці розмови, які були раніше – от там бандерівці і таке інше, - то все було абстракцією. А коли людина на собі відчула, що вона не здатна оплачувати комунальні послуги, що вона починає стрімко убожіти, це дістало кожного. І цілком конкретно.
З Ігорем Лосєвим розмовляла Світлана Пиркало.
